Ігор народився 16 лютого 1986 року в місті Хоролі. З самого малечку його доля була дуже непростою, зітканою із низки тяжких випробувань. У підлітковому віці втратив маму – Любов Олексіївну Бондаренко, яка за трагічним збігом обставин загинула в автотрощі поблизу села Глибока Долина Староаврамівського старостату. Папа брав участь у вихованні, але найбільша відповідальність і турбота за юнаком взяли на себе дідусь і бабуся. Ігор виріс у них в селі Шишаки Клепачівського старостату. Там закінчив школу, а згодом вступив у Хорольський агропромисловий коледж на спеціальність «Механізація сільського господарства» та здобув професійну кваліфікацію техніка-механіка. Був працьовитим і мав хист до техніки. Отримав права на водіння транспортними засобами, у тому числі на с/г техніку. Перший етап трудової кар’єри розпочав із служби у всеукраїнській охоронній компанії «Явір-2000», охороняючи вантажі у вагонах на залізниці. Згодом охороняв будівельні об’єкти в приватній охоронній компанії «Антарес-2000». Близько пів року працював у СВК «Перемога» трактористом.
У 2001 році познайомився з Наною-Шіхіною, дружба з якою через кілька років переросла в кохання. У 2015 році в пари з’явився на світ синок Максим. Дитина пишається своїм татом і мріє в майбутньому стати військовим авіапілотом.
Добровільно прийняв рішення захищати державу в складі бойового підрозділу і з середини жовтня 2022 року з’явився у 1-й відділ Лубенського РТЦК та СП, заявивши про непохитне рішення справжнього чоловіка. Близько 2-х місяців проходив навчання у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки на Львівщині, більш відомому як «Яворівський військовий полігон». За розподілом командування направлений у військову частину механізованих військ, у складі якої гідно ніс військову службу на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони на Бахмутському, Харківському та Луганському напрямках фронту. На згадку про тата син Максим зберігає, як цінну родинну реліквію, нагрудний знак «Ветеран війни». На жаль, люблячий син ніколи не дочекається повернення татка живим із фронту, не зустріне з далекої дороги.
Молодший сержант, заступник командира бойової машини, навідник-оператор механізованого відділення 115-ої окремої механізованої бригади у складі 10-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ під псевдо «Гошик» загинув 7 вересня 2024 року. У пекельному вогні війни поліг смертю хоробрих 38-річний молодий танкіст, виконуючи бойове завдання по виявленню та знищенню сил противника неподалік н.п. Макіївка Сватівського р-ну Луганської обл. Народжений для життя, він згорів у полум’ї війни, яку розпалила кровожерлива російська імперія зла. Лише після проведення ДНК-експертизи тіло Захисника ідентифіковано та повернуто на рідну Хорольщину для гідного поховання.
Ігор був відданим сином своєї Батьківщини, який добровільно долучився до лав української армії для захисту від масованої навали окупантів. Його мужність, відвага та самопожертва стали прикладом для всіх нас, а головне – символом відданості, героїзму, волі та незламного духу нашої нації. Герої не вмирають! Доземний уклін та безмежна вдячність за захист нашому славному Герою Ігорю Гордієнку!
