Юрій Миколайович народився 12 квітня 1979 року в місті Глобине на Полтавщині. Рано залишившись без батьків, він пізнав тяжку сирітську долю. Опікуном для нього стала тьотя – Кірій Раїса Степанівна. У 1985 році розпочав навчання у Вишняківській загальноосвітній школі, яку закінчив у 1994-му та вступив до Хорольського агропромислового коледжу, де здобув фах за спеціальністю «Електрифікація».
У 2002 році завершив навчання в Харківському державному технічному сільськогосподарському університеті імені Петра Василенка, отримавши кваліфікацію за спеціальністю «Електроенергетика. Електротехніка. Електромеханіка». Певний час працював електриком на харківських будівельних об’єктах, а згодом повернувся до Хорола, де обіймав посаду головного енергетика Хорольської дільниці ТОВ «Кононівський елеватор».
Був одружений з Юлією Іванівною, разом виховували доньку Марію (03.08.2002 р.н.). Захоплювався футболом і грав півзахисником у складі місцевого футбольного клубу «Нива».
29 вересня 2024 року був призваний на військову службу за загальною мобілізацією першим відділом Лубенського РТЦК та СП. Після проходження навчання у військовому навчальному центрі вирушив на лінію бойового зіткнення: спершу – в Запорізькій області, згодом – у Донецькій. Навесні 2025 року, під час виконання бойових завдань на передовій у Донецькій області, солдат, номер обслуги 3 кулеметного відділення кулеметного взводу 1 механізованого батальйону 143 окремої механізованої бригади ЗСУ зазнав тяжкої мінно-вибухової травми. Ушкодження лівої гомілки зі зміщеними переломами стало болючим ударом не лише по тілу, а й по долі. Тривале лікування в медичних закладах Харкова, Дніпра і Хорола, місяці боротьби, надії та терпіння він проходив так само мужньо, як і фронтові випробування.
Та серце, яке щиро любило життя, родину й Батьківщину, не витримало виснажливої боротьби. У медичному закладі КП «Лікарня святого Пантелеймона» у місті Ківерці Волинської області лікарі констатували непоправне: життя Захисника обірвалося внаслідок гострої серцевої недостатності. Після довгої й виснажливої боротьби Юрій Миколайович відійшов у засвіти, залишивши по собі світлу пам’ять, добрі справи та глибокий приклад незламності.
