Олександр Олегович народився 23 травня 1982 року в місті Хоролі. Навчався у Хорольській школі №2 (нині – Опорний заклад «Хорольська гімназія»). Після закінчення 9 класів у 1998 році вступив у Хорольський агропромисловий коледж (тепер це ВСП «Хорольський агропромисловий фаховий коледж Полтавського державного аграрного університету), де захистив диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Електрифікація сільського господарства».
Здобувши середню спеціальну освіту, Олександр розпочав нову сторінку свого життя – присвятив себе аграрній сфері. Понад 15 років добросовісно трудився на посаді водія різної техніки – від тракторів колісних до комбайнів у ДП ДГ 9 Січня (нині – ДП «Ялосовецьке»). Більше 22 років дорослого життя промайнуло в селі Кривці Ялосовецького старостату, де Олександр здобув заслужений авторитет і повагу серед людей, односельців, колег і керівництва. Після його мобілізації на підприємстві відчувся гострий кадровий дефіцит: багато полів осиротіли, бо залишилися без вправного господаря, а його професійних навичок забракло у колективі тракторної бригади.
У цивільному житті Олександр захоплювався мисливством, і ця пристрасть на війні стала неоціненною: його точність і влучність проявилися у бойових умовах, де він мужньо виконував обов’язки кулеметника, захищаючи рідну землю та побратимів від путінської армади. Олександр був душею компанії, добропорядним, веселим та дотепним, завжди сповненим життєрадісності й позитиву. Його золоті руки не боялися важкої праці, бо він вкладав у все, за що брався, своє серце та відданість. Така людина залишає по собі світло, яке назавжди зігріває серця тих, хто мав честь знати його.
З 15 лютого 2023 року з місця роботи був мобілізованим першим відділенням Лубенського РТЦК та СП й за розподілом був відправлений на навчання в Полтавській області. Тут пройшов бойовий вишкіл, здобув базові знання з медико-тактичної підготовки, відпрацював навики ведення бою. На початку березня 2023 року потрапив на лінію бойового зіткнення, де самовіддано і добросовісно проходив військову службу в званні солдата на посаді кулеметника у складі 407 Полтавського окремого стрілецького батальйону, а згодом на посаді водія у 110 ОМБр. Разом із побратимами він тримав оборону та гідно давав відсіч ворожим російським окупантам, проявляючи мужність і витримку в протистоянні з противником на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони, а саме – на Харківському, Херсонському, Чернігівському, Авдіївському та Сумському напрямках. Найтяжчі кровопролитні бої розгорнулися за Авдіївку, де 117 діб без ротації, без нормальних побутових умов, а часом без води і провізії, Воїни-титани мужньо утримували оборонну позицію на Авдіївському коксохімічному заводі. За проявлену відвагу та відданість Батьківщині Олександр був нагороджений відзнакою «Ветеран війни» та нагрудним знаком «За оборону Авдіївського коксохімічного заводу». Останніми його напрямками на шляху воїнської незламності стали Дніпропетровщина та Запорізька область, де він до останнього подиху залишався вірним присязі та рідній Україні.
Нехай світла пам’ять про Героя Олександра навічно затаврується в серцях земляків та співвітчизників, а його подвиг стане гідним прикладом для наступних поколінь. Вічна шана й пам’ять хороброму Воїну, який до останнього подиху залишався вірним військовій присязі та Батьківщині. Низький уклін його мужності, відвазі та жертовності.
