Олександр народився 15 квітня 1971 року в селі Надія Диканського району на Полтавщині. З дитячих років переїхав на постійне місце проживання у місто Хорол. Тут ходив у дитячий садочок «Сонечко», закінчив Хорольську школу №2. З 1986 по 1989 роки навчався у Хорольському технікумі механізації (нині ВСП «Хорольський фаховий коледж Полтавського державного аграрного університету»), здобувши спеціальність «механізація та електрифікація сільського господарства». У 1989 році проходив строкову військову службу в лавах радянської армії моряком-курсантом військово-морських сил. У період з 15.12.1990 по 31.07.1991 був учасником бойових дій в зоні Персидської затоки та виконував бойові завдання міжнародної операції «Буря в пустелі» в ході війни між Іраком та Кувейтом. За участь у визволенні Кувейту був відзначений жетоном «Маршал Шапошніков», нагрудними знаками «За Дальній Похід» та «Відмінник військово-морського флоту». З 03 квітня 1992 демобілізувався, а влітку цього ж року розпочав трудову діяльність Хорольському відділенні міліції у званні старшини. 30 жовтня 1992 року одружився на коханій Олександрі Вікторівні, а 14 жовтня 1993 року в подружжя народилася донечка Жанна.
У 2000-их роках працював у ВАТ (нині ПрАТ) «Хорольський механічний завод на посаді свердлувальника, займаючись виконанням обробки та виготовлення деталей с/г машин на свердлильних верстатах. Згодом працював у будівельній сфері різноробочим на різних об’єктах у Києві. Останнім часом проживав у селі Павліш Онуфріївської селищної громади Олександрійського району Кіровоградської області, де розпочав нове особисте життя. Звідти призваний на військову службу по загальній мобілізації 25 січня 2024 року Олександрійським РТЦК та СП. Базову військову підготовку проходив у Вінниці та Дніпрі. Воював на різних напрямках в Донецькій області у складі різних бригад, але незмінно – у піхоті. Перше поранення та три контузії отримав поблизу села Григорівка Бахмутського району Донецької області. Близько місяця перебував на реабілітаційному лікуванні, але повернувся на бойові позиції.
Олександр Володимирович віддав своє життя на Донеччині, у Краматорському районі, де загинув від скиду ворожого FPV-дрону під час виконання бойового завдання. Як розвідник відділення управління командира 3-ої мінометної батареї 3-го механізованого батальйону 60-ої окремої механізованої Інгулецької бригади, Олександр до останнього подиху боровся за свободу рідної землі. На жаль, отримані поранення виявилися несумісними з життям. «Донечко, я тебе люблю, люблю!» – це було останнє повідомлення 27 серпня 2025 року батька своїй єдиній дитині, з якою він тримав нерозривний зв’язок. 28 серпня він ще спілкувався з донькою по відеозв’язку, а на наступний день зв’язок рідних людей обірвався назавжди…
Серце відважного Воїна-піхотинця зупинилося 29 серпня 2025 року на 55-му році життя. Його життєва свічка згасла на бойових рубежах, де він гідно пройшов свій шлях військової слави й до останнього подиху відбивав навалу ворога на гарячих ділянках фронту в Бахмутському та Краматорському районах Донецької області.
Олександр Володимирович залишив після себе приклад мужності, честі й любові до України. Його ім’я навіки вплетене в живу тканину історії нашої відчайдушної боротьби з російським агресором та його сателітами. Ми всі – вічні боржники перед безсмертним подвигом Героя. Він став одним із тих велетнів духу, які, полишивши земне життя, встали до почесної Небесної варти, щоб берегти наше небо.
Вічна пам’ять і слава Герою Олександру Кіяненку
