Володимир народився 22 жовтня 1999 року в м.Хоролі. Був єдиним любим сином у сімʼї, виховувався у ДНЗ «Яблунька» (яслах-садку) та навчався у Хорольській гімназії. У червні 2014 року отримав свідоцтво про загальну середню освіту, а з 1 вересня цього року став студентом Хорольського агропромислового коледжу Полтавської державної аграрної академії. У червні 2018 року отримав диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Експлуатація та ремонт машин і обладнання агропромислового виробництва» та за кваліфікацією «Технік-механік». Додатково отримав водійські права, освоїв слюсарну справу з ремонту автомобілів та машиніста-тракториста. У 2020 році закінчив Полтавську державну аграрну академію та отримав диплом бакалавра за спеціальністю «Агроінженерія» освітньої програми «Технології і засоби механізації с/г виробництва». Продовжив навчання в академії і в 2021 році захистив диплом магістра, за цими ж освітньою програмою та спеціальністю.
Трудову діяльність розпочав за освоєною професією на посаді дорожнього робітника в представництві дочірнього підприємства турецького будівельно-підрядного транспортно-промислового акціонерного товариства «Онур Таахют». Згодом працював на посаді водія автотранспортних засобів.
На початку грудня 2022 року прийняв для себе ствердне рішення справжнього чоловіка, виявивши бажання захищати Україну і народ від грізного ворога. Мобілізований через перший відділ Лубенського РТЦК та СП, а 24 грудня 2022 року зарахований у списки військової частини в складі 63 ОМБр за контрактом. Першу навчально-бойову підготовку пройшов на базі Міжнародного центру миротворчості та безпеки на Львівщині, більш відомому як «Яворівський військовий полігон». Самовіддано і з честю ніс тягар військової служби в 63-їй ОМБр, поринаючи у нелегку фронтову буденність. Спочатку солдат служив на посаді оператора БПлА, потім – водієм-електриком у роті ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем, через деякий час – оператором 3 танкової роти танкового батальйону і наостанок, до фатального поранення, – стрільцем 52 окремого стрілецького батальйону.
У вересні 2023 року пройшов навчання на базі 190-го навчального центру в складі Житомирського військового інституту. За результатами успішно складених комплексних іспитів Володимир став оператором безпілотних авіаційних комплексів коптерного типу «Vampire». Деякий час проходив навчання особового складу на Дніпропетровщині. У січні 2024 року пройшов навчальні курси в Києві за напрямком «Оперування FPV дронами». Окрім того, успішно освоїв базові навички пілотування, налаштування та ремонту квадрокоптерів типу FPV.
Наш славний Захисник пройшов найзапекліші лінії бойового зіткнення з ворогом поблизу населених пунктів Донецької області: Лиман, Торське, Краматорськ та інші. За сумлінне та зразкове виконання військових обовʼязків, мужність і героїзм, проявлені в ході протистояння збройній агресії рф, у жовтні 2024 року Володимира відзначено Грамотою комбрига.
25 лютого 2025 року молодий, але хоробрий боєць отримав тяжке поранення в голову в результаті ворожого танкового обстрілу, гідно й героїчно даючи відсіч противнику. Володимир тримав оборону під шаленим натиском ворожих окупантів поблизу с.Торське Краматорського району Донецької області. Поранений Воїн спершу був доставлений у стабілізаційний пункт. Далі лікарі боролися за його життя в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Іллі Мечникова, Київському військовому госпіталі, Тернопільській обласній клінічній лікарні. Довгий час молодий Захисник перебував у комі, так і не приходячи в свідомість. Лікарі КНП «Чортківська центральна міська лікарня» Чортківської міської ради Тернопільської області робили все можливе для його порятунку, а він – мужньо тримався, як і завжди. Боротьба молодого Воїна світла була запеклою, затяжною, сповненою сили духу та надії. Проте, 11 квітня 2025 року серце Героя зупинилося в лікарняних палатах, а життєва свічка згасла дуже рано… На превеликий жаль, Володимира не стало поруч з нами у цьому бентежному, несправедливому і жорстокому земному житті. Йому тепер назавжди 25…
Володимир був не просто Воїном – він був справжнім прикладом відваги, незламності й любові до Батьківщини, батьків, рідних та друзів. Скромний, тихий, добрий, товариський, щирий, відкритий, життєрадісний, з почуттям гумору, завжди готовий підставити плече усім, хто того потребував. Таким запам’ятають Володимира всі, хто його знав особисто, поважав, любив і дорожив. Його мужність і непомірна жертовність назавжди залишиться у наших серцях.
Крізь морок війни ми мусимо берегти світлу памʼять про тих, хто віддав свої життя за кожного з нас. Втрата Героя Володимира – це не лише біль і сум. Це ще й заповіт: жити гідно, захищати правду, не зрадити себе. І ми це виконаємо в памʼять про героїчний подвиг Володимира! Не забудемо і не пробачимо!
