Днями на поріг ВСП «Хорольський агропромисловий фаховий коледж ПДАА» завітали гості: жінка літнього віку і молодий чоловік, який турботливо тримав її під руку… Саме так, 32 роки тому ця мама привела сюди свого, тоді ще юного, 15-річного сина Устименка Ігоря здобувати професію техніка-електрика.
У 1982 році сім’я Устименків переїхала з міста Кременчука до Хоролу, тому що їх син вступив до Хорольського технікуму механізації сільського господарства. Батько Ігоря є корінним хорольчанином. Сім’я і до сьогодні разом з дружиною проживають у місті.
Великою радістю для батьків є дні, коли їх син приїздить в гості з Одеси, де живе нині. Цього разу попросив маму разом з ним прогулятися містом і завітати у свою альма-матер, де пройшли його чудові, насичені яскравими спогадами, студентські роки. Ігор хотів потрапити до музею історії коледжу, щоб згадати своїх студентських друзів, побачити на фото викладачів, які навчали його, передавали власний досвід. Чоловік помітно хвилювався. Було зрозуміло, що має найтепліший спомин про всіх тих, з ким звела його доля у навчальному закладі. Зацікавлено розглядав фото, пригадував пережиті тут події. Разом з мамою згадували юнацькі роки Ігоря, смішні історії студентського життя, класного керівника Кожевнікову Ольгу Миколаївну, суворого, але справедливого завуча Гончара Юрія Максимовича (нині покійного), завідувача відділення, на той час, – Добровольського Миколу Григоровича (нині покійного) та багатьох інших. Викладач військової справи Скок Аркадій Йосипович (нині покійний), мабуть, став особистим прикладом для випускника Устименка Ігоря, оскільки після закінчення нашого технікуму він пов’язав свою долю з військовою справою.
Наш гість вперше через 32 роки знову повернувся у рідні стіни. Раніше не складалося…Але теплі слова, які він залишив у книзі для відвідувачів, мабуть якнайкраще передають його відношення до навчального закладу і до того, яку роль відіграв він у його житті:
«Я, Устименко Ігор, випускник Хорольського радгоспу-технікуму 1984-1988рр., пенсіонер Збройних Сил України. З найкращими побажаннями і спогадами з тих далеких років навчання у цьому прекрасному навчальному закладі.
Бажаю йому стійкості, наполегливості у навчанні молодого покоління і вихованні у дусі героїчних та видатних людей цього закладу, які особистим прикладом виховували нас, як треба жити у сучасному світі і залишатися доброю, ввічливою, освіченою людиною.
З повагою – майор запасу Устименко І.А.»
Ось такий відвідувач… Залишив у музеї теплий спомин, приємні слова на адресу усіх тих, хто щодня виконує почесну місію – виховує порядних людей, дає путівку у життя.
Дякуємо за пам’ять… До нових зустрічей у рідних стінах…
