Роман народився 03 вересня 1980 року, виріс і постійно мешкав у селі Петракіївці Вишневого старостату. Після закінчення Петракіївської загальноосвітньої школи (нині навчально-виховний комплекс Хорольської міської ради), здобув середню спеціальну освіту за спеціальністю «Електромеханік» у Хорольському агропромисловому коледжі (нині Відокремлений структурний підрозділ «Хорольський агропромисловий фаховий коледж Полтавського державного аграрного університету»). У 2000 році захистив диплом молодшого спеціаліста, який забезпечив роботу за його улюбленою професією. Був хорошим спеціалістом у сфері електрифікації, тож більшу частину трудової кар’єри протрудився у приватного підприємця – 3 2002 року й до мобілізації у 2024 році. За фахом здобув 22 роки трудового стажу в підприємстві, що спеціалізується на ремонті побутової техніки.
Романа всі знали як одного з кращих фахівців у громаді по ремонту електродвигунів. Мав заслужений авторитет у керівника Володимира Георгійовича Базіля та колег по роботі. Був одружений, виховав доньку Марьяну, для якої був люблячим, уважним і турботливим татом. Мав золоті руки, був вправним господарем. Допомагав батькам, для яких був міцною опорою і підтримкою Був справжнім другом, який безкорисливо вмів товаришувати й залишатися справжнім за будь-яких обставин. Все життя було попереду, але війна вкоротила земний вік. Роману тепер назавжди 44 роки…
Щодня ми чуємо імена тих, хто пішов на фронт і не повернувся. Це сини й доньки, брати і сестри, друзі, колеги – звичайні люди з-поміж нас, які стали символом мужності. Саме ці звичайні скромні люди проявили справжній героїзм, надзвичайну стійкість і незламність, яких досі не бачив світ. Роман був таким же звичайним, тихим, скромним, працьовитим, доброзичливим, який ні помислом, ні словом, ні ділом нікого не скривдив.
Він не прагнув слави, але коли настав час захищати державу від посягань ворога – не дозволив собі стояти осторонь біди і по совісті, як справжній чоловік, став на захист Батьківщини і кожного із нас. Строкову військову службу не проходив по стану здоров’я. 9 листопада 2024 року отримав повістку від 1-го відділу Лубенського РТЦК та СП. 10 листопада прибув у 169-ий навчальний центр імені князя Ярослава Мудрого на Чернігівщині, що відомий як навчальний центр «Десна». Після проходження військово-тактичної підготовки, 30 грудня 2024 року, відправлений командуванням для виконання стратегічно важливих бойових завдань Збройних Сил України на територію Курської області. Утримання плацдарму на Курщині дається нелегкою ціною завдяки вражаючій силі волі й витривалості наших Борців за відновлення справедливого миру. У січні 2025 року Роман вступив у нерівний бій з північнокорейськими союзниками рашистів. Їх була переважаюча більшість, але все-таки ворога вдалося подолати і дивом вижить. Роману пощастило вибратися з ворожого оточення через болотисту місцевість разом з пораненим побратимом, якого він врятував і виніс на собі до українського опорного пункту. Солдатська удача пощадила солдата й на черговому бойовому виході після першого поранення внаслідок скиду ворожого дрону поблизу н.п. Круглєнькоє на Курщині 10 січня 2025 року. Після лікування в Сумському, а потім Білоцерківському госпіталі, боєць повернувся на фронт, але гідний шлях Воїна обірвав щільний обстріл під час наступу лютого противника. 25 лютого 2025 року Роман вдруге отримав тяжкі поранення в Суджі Курської області рф. Після евакуації потрапив у Сумський обласний клінічний госпіталь, де лікарі боролися за його життя. На жаль, Героя не вдалося вирвати із пащі смерті й 26 лютого його серце зупинилося.
Хорольське земляцтво провело останньою земною дорогою разом з Романом Чигрином капітана, заступника командира інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення 32 окремої механізованої бригади ЗСУ, який виявив стійкість та мужність при захисті Батьківщини і 28 лютого 2025 року загинув як Герой поблизу н.п. Курицине Новодонецької селищної громади Краматорського р-ну Донецької обл.
