Народився Віктор 8 жовтня 1977 року в селі Хвощівка, у родині трударів. У 1992 році закінчив 9 класів Петракіївського навчально-виховного комплексу «школа-ліцей». У 1997 році здобув середню спеціальну освіту в Хорольському агропромисловому коледжі, освоївши професію техніка-механіка. Довгий час працював за спеціальністю механіком на тракторній бригаді в ТОВ підприємство «Відродження», деякий час – охоронником. Згодом разом з батьком вирішили започаткувати власну сімейну справу. Як приватні підприємці займались збором молочної продукції у населення.
Віктор мав спокійний, врівноважений характер і золоті руки. Йому можна було доручити будь-яку справу, бо з високою мірою відповідальності та вкрай рідкісною вдачею совісної, добропорядної людини, виконував все старанно і сумлінно. Власну сім’ю створити не судилося. Строкову службу в армії не проходив по стану здоров’я, втім 8 березня 2023 року був призваний по мобілізації на військову службу як обмежено здатний у воєнний час. 10 травня 2023 року потрапив на передові лінії фронту рядовим солдатом у складі 53-ї ОМБр імені Великого князя Київського, правителя Русі у XII столітті Володимира Мономаха.
Бій з ворожою путінською армадою під населеним пунктом Водяне Донецької області забрав життя нашого земляка-військовослужбовця із села Хвощівка Вишневого старостинського округу, який захищав рідну землю і до останнього був вірним військовій присязі. Трагедія сталася 4 липня 2023 року під час шквального артилерійського обстрілу зі сторони російських окупантів. Віктор довго не виходив на зв’язок і рідні занепокоїлися в передчутті непоправного лиха. Біда таки постукала у двері батьків 7 липня і приголомшлива звістка з фронту обірвала останню надію на те, що він живий.
Смертю хоробрих поліг на полі бою за Україну солдат, майстер ремонтної майстерні засобів зв’язку радіовзводу роти зв’язку тилового пункту управління польового вузла зв’язку 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха (в/ч А0536) – військової частини механізованих військ ЗСУ.
Ворожі снаряди обірвали молоде життя і забрали у батьків найміцнішу опору. Дорогому сину, брату, працьовитому, привітному, доброзичливому, скромному і ввічливому Віктору тепер навічно 45…
Все важче збагнути глибину втрат, що принесла війна на Хорольщину і в державу. Біль непоправної втрати неможливо осягнути. Ціна нашої державності, свободи, мирних світанків і простого права на існування стала надто високою. Ми в неокупному боргу перед Віктором Миколайовичем і всіма Захисниками, які поклали на вівтар жертовності кривавої російсько-української війни власні життя.
