Олег Бабич народився та проживав у селі Великий Байрак Миргородського району на Полтавщині.
Закінчив 9 класів, навчався у Хорольському агропромисловому коледжі, а після коледжу вступив у Полтавську державну аграрну академію (нині аграрний університет). Навчався на технолога з переробки харчової продукції
Після навчання 2021 року Олег Бабич пішов на строкову службу, уклав контракт із 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою ЗСУ, був старшим навідником.
«Він до повномасштабної війни був у зоні ООС із жовтня 2021 року до лютого 2022 року. Стояли вони у місті Нью-Йорк на Донеччині. А тоді їх направили у Харківську область. Не дуже розповідав. Не хотів він розповідати нічого, щоб не хвилювалися», – каже мама Любов Бабич.
Служба під час повномасштабної війни
Від початку повномасштабної війни Олег із побратимами перебував у селі Кам’янка на Харківщині. Від 26 березня 2022 року його вважали зниклим безвісти.
Любов Бабич повідомила: «Їх послали на штурм Кам’янки, але звідти вони не вийшли. Вісім місяців не могли знайти тіло, а коли знайшли, по експертизі ідентифікували. Я його тільки поховала у квітні 2023 року у рідному селі»
Олегу Бабичу було 23 роки. У нього лишилися батьки і брат.
За результатами комплексного розгляду зазначеною експертною групою відповідних матеріалів установлено, що на підставі подання Головнокомандувача Збройних Сил України заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Бабича Олега Миколайовича відзначено державною нагородою України – орденом “За мужність” ІІІ ступеня, яким його нагороджено Указом Президента України від 28.09.2023 № 601/2023 (посмертно).
Олег Бабич під час військової служби. Фото надане К.Мавричевою
