Головна

У цей день, 28 років тому, закінчилась для радянських військових афганська війна, яка тривала довгих десять років (1979 – 1989 р.р.). 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив випалену сонцем афганську землю.

Після закінчення Другої світової війни пройшло 70  років.  Разом з тим для широкого загалу залишається маловідомим те, що після 1945 року війська СРСР приймали участь в 24 локальних  війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав. Цей факт партійно-радянське керівництво офіційно визнало лише в 1989 році. Тоді постановою Ради Міністрів СРСР пільги для тих, що воювали в Афганістані поширили на військовослужбовців, що виконували інтернаціональний обов’язок до 1 грудня 1979 року в країнах, в яких велись бойові дії.

Найбільш масштабною, тривалою і трагічною з локальних воєн була війна в Афганістані. Вона розпочалась 25 грудня 1979 року і закінчилась 15лютого 1989 року. Війна в Афганістані тривала 3340 палючих днів і холодних  ночей. В цей період кожну добу гинув один і отримувало поранення два вихідці з України. Близько 160 тисяч призваних з України,  а всього більше 600 тисяч радянських воїнів пройшли через афганське пекло.

Афганська війна належить до тих подій політичної історії  ХХ століття, які ще не знайшли свого повного і об’єктивного освітлення і аналізу. Вона залишається «білою плямою» новітньої історії. Незважаючи на замовчування, бібліографія афганської війни нараховує більше 300 найменувань. Проте в основному це мемуарна (Книги пам’яті) , художня література, мемуарні статті та інтерв’ю учасників бойових дій. Україна дала кожного п’ятого бійця 40-ї армії. В період війни на Україну ліг тягар 25% всіх затрат і втрат СРСР. Близько 4000 тисяч жителів Полтавщини - учасники бойових дій в Афганістані. 81 з них не повернувся з поля бою додому. Загинуло 3280  і пропало без вісти 80 військовослужбовців, які призивались з України. Не діждались своїх синів 2729 матерів,  батьків - 711 дітей, чоловіків - 505 жінок. Були поранені більш ніж 8 тисяч, стали інвалідами 3560 чоловік. Ось таку страшну данину  заплатила Україна афганській війні. 

Брали участь у цій війні і жителі Хорольщини. З Хорольського району на війну в Афганістані було призвано 79  чоловік. З цих 79 на щастя, не загинув жоден. На даний час з учасників війни в живих залишилось 73 чоловіки.  Вони на власному досвіді знають, що таке війна в Афганістані. Мужньо воювали наші земляки . Дякуючи Богу всі вони повернулися додому, але дехто повернувся з підірваним здоров"ям, хто - з розхитаною нервовою системою. Хорольці Володимир Рибас, Василь Шевченко та житель Мусіївки Володимир Гунц нагороджені медалями "За відвагу", а житель Хорола Анатолій Пікало та Олександр Романенко з с Петрівка., Олексій Скорик з с Бовбасівка відзначені медалями "За бойові заслуги". Останній нагороджений і медаллю "За бездоганну службу". З нагородами повернулися додому хорольці Олександр Устименко, Євген Гуцов, Сергій Богдан, Тарас Пікало, Федір Колісник, Сергій Фурсов, Петро Ворона, а також Анатолій Нем"ятченко з с Тарасівка , Михайло Кузуб з  с. Березняки, житель с. Покровська Багачка Григорій Шкільний та інші.  

Серед тих, хто виконував інтернаціональний обов'язок в Афганістані і колишні учні нашого навчального закладу: Гавриленко Олександр, Черевко Володимир, Мотрич Олександр, Юрченко Олег, Бережний Анатолій, Попела Сергій, Рибка Володимир,  Несторенко Володимир, Бирюк Віктор, Курись Григорій,  Хачай Микола, Усенко Анатолій, Сушко Анатолій, Бугай Станіслав. На жаль, серед них є той, хто навчався в наших стінах , а загинув у цій несправедливій війні   - це Фесюра Олександр. Про його смерть ми дізналися з листа, що його надіслала в технікум мати загиблого воїна.     Для кожного солдата, прапорщика чи офіцера, що воювали в Афганістані, слово «Афган» означає не тільки назву цієї країни. Воно значно більш ємнісне і включає в себе весь спектр почуттів і спогадів, які переплелись між собою: біль і захоплення, мужність і боягузтво, бойове братство і зрадництво, страх і ризик, жорстокість і співчуття. Все це їм довелось пережити в тій країні на тій війні. Такою і повинна доноситись історія війни в Афганістані до людей, які живуть зараз, а особливо молоді.

Сучасне молоде покоління шукає собі кумирів чи героїв , часто  не помічаючи поряд з собою людей , які є прикладом вірності обов’язку, мужності, відваги. Зараз для нас є безцінним джерелом свідчення учасників Великої Вітчизняної війни, яких з кожним днем стає все менше. Але час так  же безжалісно вчиняє і з учасниками афганської війни. Переважна більшість учасників бойових дій зовсім не хочуть розповідати про часи служби. Для них ця тема продовжує залишатись болючою.  

Минуло два з половиною десятиліття. На Хорольщині живуть і займаються мирними буденними справами немало чоловіків, які свого часу пройшли жорстоке випробування тією війною. Вони живуть серед нас, ці ще молоді чоловіки, сповнені енергії та сил. Їм виповнилось по 50 - 60 літ. Але у їхніх серцях живе те, суті чого, на щастя, на знає більшість із нас. У їхніх душах все ще живе війна. І часом уночі вони прокидаються від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скронь кулі, палає збитий в ущелині літак. 

Свою вірність справі та заповітам воїнів - афганців і всіх тих, хто представляв інтереси держави на чужині, в різних куточках планети, полеглих і живих, ми покликані підтверджувати активною і свідомою участю  у будівництві нової України , керуючись при цьому головним уроком історії: великі цілі і великі здобутки під силу лише згуртованому народові,  народові- патріоту.

Саме цій темі була присвячена виховна година для студентів І-ІІІ курсів, що відбулася 13 лютого в ХАПК ПДАА.  На святі перед студентами виступили учасники військових подій в  Афганістані. Гостями заходу були колишні воїни-афганці – наші земляки: Голова ради ветеранів воїнів- афганців  Хорольського району Свириденко Ігор Володимирович, Євген Гуцов і наш працівник  - майстер МТП ХАПК Кравченко Віктор Васильович,який виконував свій військовий обов’язок в Афганістані з 1 квітня 1983 р .по 25 квітня 1983 року в провінції Герат на посаді командира відділення 1-го мотострілецького полку. Нагороджений медаллю «За відвагу».

 Подвиги учасників бойових дій – це взірець справжнього дієвого патріотизму для кожної чесної людини і свідомого громадянина.